Серед молоді зараз важко знайти когось, хто не бачив «Сам вдома» з Макалей Калкіном. А пам'ятаєте грабіжників, що намагались пограбувати будинок головного героя? Ті дядьки називали себе «мокрими бандитами». Після пограбування будинку вони залишали відчиненими усі крани, і через якісь хвилини будинок був заповненим водою. Останнім часом у мене складається враження, що вони переселились до нас у гуртожиток.
Після пожежі у нас ще довго не було світла, і ми думали, що гірше просто не буває. Та не пройшло і двох днів після відновлення електропостачання, як трапилась нова біда.
Уявіть: заходиш у ванну, чистиш зуби, поглядаючи на себе в дзеркало, думаєш, що можна було б змінити зачіску чи просто милуєшся власним відображенням... Аж раптом тобі прямо на кінчик носа зухвало падає крапля води, холодної. Перше, що ти робиш - дивишся вгору. Стеля вкрита такими ж краплинками. Думаєш: «знову затопили» і, ніби не помічаючи, завершуєш банні справи та йдеш на пари - звичайні будні, це ж гуртожиток.
Та коли повертаєшся, а в блоці по кісточку води і щось плаває (краще я не буду уточняти, що саме), у голові мимоволі виринає думка: «У нас у ванні йде дощ!». Хтось поруч, усміхаючись, щось торочить про веселку...
Все, до чого я додумався, піти до вахтера. Викликали аварійну службу. Ми думали, що кінець проблемі, але виявляється, що робота тих мужичків у синій форму заключалась лише в тому, що вони вимкнули нам воду на 2 дні. До речі, повінь у нашому блоці зійшла, але, на жаль, на нашому поверсі, як у пустелі, не було води. Ми все одно знайшли оазис - сусідній гуртожиток. Дуже мило виглядає ситуація, коли із суто жіночого блоку виходить хлопчина замотаний у рушник. Але що поробиш, такі мокрі будні наших студентів. Тому знайте, якщо раптом у вас не буде води, прихисток завжди знайдете у 20 гуртожитку, тут з розумінням поставляться до вашої біди і завжди допоможуть.
Захарчук Миколай
